«Consumor aliis inserviendo»
«Світячи іншим – згораю сам»

"Не гамірливі столиці є вирішальними
осередками в історії світу і святості,
а тихі місцини молитов людей.
Там де моляться, там і вирішується не
тільки наша доля після смерті,
але також і хід подій
у цьому світі"

Папа Іван Павло ІІ

Як захиститися від злих духів

Вчення святої Церкви про диявола

Походження злих духів, їх перший гріх і покарання

Увесь світ сотворений Премудрим Богом і несе на собі печаль його досконалості. Та, на жаль, лише поверхневу її ознаку, але не повноту предвічної гармонії. Усі ми в суспільному житті та в природі є свідками та учасниками явищ незгоди, бунту, занепаду і смерті. Тому апостол Павло пише до римлян, що ‘все створіння разом по нині стогне і разом страждає у тяжких муках’’ (8:22). Як так сталося, що первісно досконалий світ втратив свою гармонію,а людина загубила єдність з Творцем і життя в раю ?

Сатана, один з найдосконаліших архангелів, через заздрість захотів стати вищим за Бога і повстати протии Нього. Цей ангел був надзвичайно високої думки про себе, велика гордість довела його до бунту проти Господа.

На зорі людства для диявола було нестерпним бачити щасливе життя людей в раю – і через заздрість до Адама та Єви він зненавидів людський рід і довів його до гріхопадіння. Премудрий Соломон говорить про це так :’Бог же створив безсмертною людину і вчинив її за образом власної природи. А через заздрість диявола смерть увійшла у світ, скуштують її ті, що йому належать’’ (Муд.2:23-24).

Творець ангелів сотворив їх за образом своїм – безтілесними. За природою їхньою вони подібні на духа і нематеріальний вогонь, про що цар та пророк Давид говорить :’’Вітри своїми посланцями учиняєш, полум’я вогняне – слугами своїми ’’ (Пс.104:4), описуючи полум’яність любові ангелів до Бога, їх легкість до швидкого служіння Господу та людям і те, що вони не мають матеріального тіла.

Називаючи ангелів істотами безплотними, Святе Письмо вчить, що ангели – особи, які мають розум (Див.: 1Пт.1:12,Гл.1:8) та вільну волю (Див.: Лук.15:10).

Розум ангелів виявлає велику глибину знання (Див.: 2Сл.14:20): вони знають те, що людина не знає і не може знати, хоча їх знання не поширюється на тайни серця і на майбутнє (Див.: 2 Хр.6:30,Іс.44:7).

Але не всі ангели вистояли у подарованій їм від Бога мудрості й святості : з власної волі багато з них стало злими. Був на небі серед анголів один великий, наділений від Бога силою і владою, осяйний дух, який називався за блиском своїм Досвітньою зорею. Піднесений вище від усіх духів, Досвітньосяйний задумав стати самостійним царем і сказав у своєму серці :’’На небо зійду, над Божими зорями мій престол поставлю…Зійду на вершок хмар, зроблюсь як Всевишній’’ ( Іс.14:13-14). Але Господь скинув з неба світлого духа, що заплямував себе спротивом Творцю, в пекло, ‘в яму преглибоку’’ (Іс.14:15).

Оскільки Досвітньосяйний був провідником деяких духів, то і їх підбурив проти Владики усього творіння, потягнув за собою. Таким чином, світлі ангели з власної волі стали духами злоби. Господь наш Ісус Христос говорив юдеям, що диявол – ‘душогубець від початку, і правди він не тримався’’ (Йо.8:44).

Ангели мають досконалість розуму й волі, але Бог не вклав у їхню природу безумовну необхідність завжди обирати лише саме добро. Тож вони мали свободу вибору між добром і злом. Деякі з них, скориставшись цією свободою, вибрали зло.

Ось як про це говорив св. Василій Великий :’Демони не з самої своєї сутності одержали долю на спротив добру, але через власну сваволю, через відступ від добра ухилились до гріха, тобто у зло. Від добра не може походити зло. Чому ж є лукавою людина ? За власною волею, піддаючись вченню і впливу диявола, що намовляє її на Бога. Чому ж злим є диявол ? Також з власної своєї волі, і йому була дана влада перебувати з Богом або віддалятись від Нього ’’.

Те,що гордісь була причиною падіння диявола – очевидно. Адже з якою безумною пихою він сказав самому Синові Божому, показуючи Йому всі царства світу :’’Я дам Тобі цю владу і славу їхню, бо вона була мені передана, і я даю її, кому захочу’’ (Лук. 4:5-6). ’’Диявол грішить від початку’’ – говорить св. Йоан Богослов (1 Йо.3:8), і Премудрий син Сираха засвідчує,що початком гріха є гордість (Див.: Сир.10:13).

Гріх ангелів, які відпали – дуже тяжкий. Ображено Бога – істоту найвищу і найдосконалішу, Творця, який сотворив їх лише зі своєї безконечної доброти. Вчинок грішних ангелів тяжкий ще й тим, що вони згрішили з повною свідомістю, маючи всі засоби відкинути від себе зло, оскільки їх розум сяяв особливим світлом, а воля була більш схильна до добра.

Злі духи караються за свій гріх нестерпною мукою у пеклі. Не маючи через неї спокою, вони шукають собі розваг у згубній діяльності. Постійний страх переслідує злих духів, бо вони знають, що у пеклі Господь їх тримає на суд, знають, що їх очікує вічний вогонь, в якому вони будуть мучитися завжди.

Таке відлучення злих духів від Бога буде вічним, бо Праведний Суддя на Страшному Суді скаже грішникам :’’Ідіть від Мене геть, прокляті в вогонь вічний, приготований дияволові й ангелам його…І підуть ті на вічну кару, а праведники – на життя вічне’’ (Мт.25:41,46).

У вічності злі духи та грішники вже не зможуть отримати прощення. Бог безмежно милосердний, але й водночас безмежно справедливий. Гріх злих духів був першим гріхом і ними самими вигаданий; це гріх не через тілесну неміч, а гріх безплотних і доскрналих духів, тому кара за нього повинна бути особливо страшною – так уважав св.Іриней Ліонський. З іншого боку, довготривалим та впертим перебуванням у злі дияволи закам’яніли в грісі так, що для них виправлення є неможливим. Злі духи не можуть прийти до думки про каяття, бо вони згрішили свідомо, з власної волі, повстанням запеклим та лютим. Зміна долі грішних духів є неможливою ще й тому, що у них немає заступника – оборонець є тільки у людей.

Людський оборонець і спаситель ‘’хоче, щоб усі люди спаслися і прийшли до розуміння правди. Один бо Бог, один також і посередник між Богом та людьми – чоловік Христос Ісус’’ (1 Тм.2:4-5). Бо Христос у єдності Божої іпостасі прийняв природу не ангелів, а природу людини.

Павло VI про сатану

Промова Святого Отця на генеральній аудієнції 15 листопада 1972 року

Часто говоримо про потреби Церкви. Сьогодні зранку моя увага зупинилася на потребі дивної і тяжкої оборони. Оборони супроти кого ? Ця думка переслідує мене. Святий Павло говорить, що мусимо боротися. Багато разів говорив він, що мусимо боротися і то боротися як солдати. Ми знаємо це, але проти кого ? Не мусимо битися проти видимих речей, супроти тіла й крові – ми повинні провести битву, яку я називаю ‘’боротьбою в темноті’’. Це боротьба проти духів, які вдираються в атмосферу нашого життя. Іншими словами, мусимо боротися проти сатани.

Про це вже не думають. Я хотів би розглянути цю страшну й завжди актуальну тему. Йдеть ся про війну з тим невидимим ворогом, який отруює наше життя і проти якого мусимо боронитися. Чому сьогодні про це вже не говориться ? А тому, що немає видимого об’єкта. Речі, яких не бачать, вважають за неіснуючі. Натомість ми боремося зі злом. Але що таке зло ? Зло – це нестача або відсутність чогось. Хтось хворий і немає здоров’я, комусь бракує грошей – і він погано почувається тощо.

Однак суть справи інакша. Це не зло, яке виникло через нестачу чогось. Перед нами постає зло дієве, зло особове, яке не можна розуміти як деградацію добра. Тут ми стикаємось з абсолютною повнотою зла. Воно нас повинно тривожити і ми повинні його боятися.

Якщо хтось говорить :’’Я про це не думаю’’, це означає, що він не думає за Євангелієм. Чому ? Тому, що Євангеліє наповнене, я сказав би навіть переповнене, присутністю сатани. Щоб увійти у клімат Євангелія, в його атмосферу, психологію, ментальність, треба принаймі відчувати цю таємничу присутність. Це не фантазія, ані забобони, це – реальність. Вона існує. Євангеліє говорить нам про неї, повторюю, на багатьох, багатьох сторінках. Ось таке значення має вчення про зло для нашої істинної християнської концепції світу, для життя та спасіння.

Це значення було нам вказане найперше самим Христом. І скільки ж разів ! Спочатку в рамках євангельської історії : на початку свого публічного життя Господь зволив провести битву й оголосити про неї. Тоді Він був підданий відомим тьом спокусам. Це є одна з найбільш таємничих сторінок Євангелія, багатого своїм змістом.

Що хотів сказати нам Христос, коли зустрівся з голодом ? У цій спокусі вміщений увесь сучасний матеріалізм. Далі Христос стикається з духовною спокусою :’Коли ти Син Божий, кинься додолу, написано бо : Він ангелам своїм велітиме про Тебе, щоб вони Тебе охороняли.’’ Це духовна зарозумілість. А потім гордість :’’Дам Тобі усю силу і розкіш цього світу, якщо впадеш ниць і поклонишся мені’’.

Ісус відкидає ці спокуси:’’Геть,сатано !’’ Тоді приходять ангели, щоб Йому служити. Справді, є чому дивуватися, і тлумачення цього євангельського фрагменту є дивовижним. Христос, ставлячись до сатани як до свого противника, називає його ‘царем цього світу’’.

Хто є володарем світу ? Ісус каже:’’царем цього світу є диявол’’. Усі ми знаходимось під прихованим пануванням, яке нас вабить, спокушає, але робить хворими, ненадійними, злими. Якщо ви приглянетесь до багатьох євангельських сюжетів, то зауважете: одержимий тут, одержимий там, а Ісус оздоровляє того, оздоровляє іншого.

Тепер про св. Павла. Він, оскільки його наука є ніби відлунням Євангелія, називає сатану на одній зі сторінок другого послання до коринтян ‘’богом цього віку’’. Хто міг би колись подумати, що іменем Бога назвуть того, хто прислуговував найвищому Буттю ? Але такий титул сатани прозвучав; і прозвучав він з уст апостола. Також св. Павло попереджує нас, про що я вам говорив раніше, що ми повинні боротися також з духами, не знаючи де вони, які вони тощо. Вчить нас, яку терапію ми повинні застосовувати, як оборонятися від такого роду неприятелів. Про це багато можемо знайти в християнській літературі. А в Літургії, хіба немає в усіх моментах стосунку до злого духа ?

Візьмімо до уваги хрещення. Хрещення є першим актом Божого Провидіння, через який Бог віддаляє смертельного неприятеля і ворога людини – сатану. До появи людини, сатана був основною постаттю, і після падіння Адама він здобув певну владу над людиною, з-під якої нас може визволити тільки відкуплення Христа. Це історія, яка все ще триває, оскільки первородний гріх є спадком, що передається не через вину або випадок, але який приймають від народження. Бути народженим означає бути більше в обіймах сатани, аніж в обіймах Божих. Хрещення спасає з тієї неволі; робить нас вільними дітьми Божими.

Яким є діло сатани ? Це є діло спокутування, використання нас самих проти нас самих. Він є ворогом, спокусником номер один.

Ми знаємо, що це темне й тривожне буття існує і підступною хитрістю постійно діє. Сатана є прихованим ворогом, який сіє помилки, невдачі, падіння, деградацію в людській історії. Згадаймо з Євангелія притчу про кукіль посіяний поміж пшеницею.

Землероби дивувалися:’’Хто ж засіяв зло у світі ?’’ Власник поля, який уособлює Бога, відповідає:’’Inimicus homo hoc fecit – ворог людини це вчинив’’.

Зло, розсіяне світом, має своє джерело та наміри. Бог допускає, навіть майже захищає таку ситуацію:’Не виполюйте кукіль, щоб, виполюючи кукіль, ви часом не повиривали разом з ним пшениці’’. Прийде останній день, який довершить розділ, і суд цей буде неминучим.

Євангеліє називає сатану також ’’душогубцем від початку’’, називає його ’’брехуном і батьком лжі’’. Він є підступною і зрадливою істотою, що розставляє пастки, підриваючи моральну рівновагу людини. Він віроломний і хитрий чародій, який вміє закрадатися у психіку кожного, здатний знайти відчиненні двері, через які входить, це : почуття, фантазії, пожадання, що їх сьогодні називаємо стимулом, чи не так ? Він знаходить відчиненні двері в оманливій логіці і хаотичних суспільних стосунках – через погане товариство, чорне бачення світу. Вкрадається в наші дії, щоб сіяти відступництва, які на вигляд згідні з фізичною, психічною та інстинктивною природою, а в дійсності дуже сильно нищать її.

Дехто вважає, що в психоаналітичних чи психіатричних дослідженнях або (особливо в Америці) на сеансах спіритизму можна знайти майже заміну, що здатна дещо прояснити таємницю диявола. Дехто лякається, що можна впасти в стару теорію маніхейства, з її подвійною засадою: Бог або диявол.

Нині люди хочуть більше показати себе сильними, вільними від надмірностей, видають себе за реалістів, за людей конкретних. Водночас дуже вірять у безпідставні магічні та народні марнославства, забобони. А коли Господь говорить:’Подивіться, що є щось зовсім інше!’’ – не вірять.

Коли говоримо про диявола, наше вчення видається ненадійним, але стає більш ніж надійним, коли хочемо говорити про себе, що спокушаємося дияволом. Наша цікавість збуджена впевненістю різноманітного існування. Це також вадливо: не існує тільки один диявол. Чи пам’ятаєте про біснуватого з Герази :’’Як тебе звати ? ’’- ’’Легіон – ім’я мені ’’, що означає армію. Військо дияволів напало на того нещасного,що його визволив Ісус. Злі духи ввійшли у велике стадо свиней і кинулися в море.

Тепер треба собі відповісти на два питання. Перше :’’ Чи існують ознаки диявольської присутності і які вони ?’’ Друге :’’ Які існують засоби оборони перед такою підступною небезпекою ?’’

Відповідь на перше питання вимагає великої обережності. Якими є ознаки ? Якщо присутність сатани видається комусь, навіть з-поміж отців – наприклад Тертуліану, - цілком очевидною, все ж це не так легко ствердити. Щасливий він, що мав таке бистре око ! Ми, натомість, можемо тільки припускати, що там, де Бог рішуче заперечується, діє згубний вплив диявола. Там є ворог, оскільки, прямуючи до Бога, ми зустрічаємось з радикальним запереченням, найгострішим, найтяжчим і найретельнішим. Наприклад :’’ Чи ви чули про смерть Бога ?’’ – Хто міг би вигадати подібну річ ?

Там, де брехня виявляється підступною і сильнішою за істину, там, де бракує любові, де є зимний і нелюдський егоїзм – за цим мусить стояти натиск диявола. Також диявол є там, де ім’я Ісуса з ненавистю і погордою заперечують. Святий Павло говорить :’’ Хто відкидає Ісуса Христа, anatema sit (нехай буде проклятий)’’. Прокляття відноситься до ворога, що стоїть за людиною, яка зневажає Христа. Там, де дух Євангелія є сфальсифікований та заперечений і де останнє слово належить розпачу, там перемагає диявол.

На цю тему існує багато літератури. Одним з авторів, який з великою мудрістю про це часто говорив, є Бернатос. Він написав ’’Souls le soleil de satan ’’(’’Під сонцем сатани ’’)і багато інших книжок, які говорять про феноменологію сатани в душах, про те, як сатана вміє розпорошувати й нищити. Це не є тема зі сфери снів та мрій, чи така, що належить до яскравих історій або фантазій. Згадувані автори намагаються вивести на поверхню людської психіки якісь сліди диявола, злого духа.

Ми знаємо, - пише євангеліст Йоан, - що ми від Бога, але також знаємо, що весь світ totus in maligno positus est ( лежить у владі лукавого, зла, воно є особою). Vigilate et orate ut non intretis in tentationem (Чувайте й моліться, щоб не впасти в спокусу).

Друге питання :’’Який є захист від сатани ? Який захист я можу застосувати, щоб зберегти свою душу, її чистоту, від його підступів ?’’ Відповідь легше сформулювати, ніж зреалізувати. Можемо сказати так :все те, що охороняє нас від гріха, захищає нас само собою і від невидимого ворога.

Остаточним захистом є ласка. Бачимо, наскільки тепер занедбане прийняття таїнств, особливо таїнства сповіді. Це дуже небезпечно, оскільки через нечистоту душі нам бракує освячуючої ласки для спротиву загарбнику, який нападає на нас. Невинність. Невинність постає фортецею. Дитина є сильніша за нас проти диявола, оскільки є невинною.

Кожний пам’ятає, як багато апостольська педагогіка послуговувалась символікою військового озброєння для вказівки на чесноти, які можуть зробити християнина непереможним. Святий Павло описує все римське озброєння: броня справедливості, щит віри, шолом спасіння, меч духовний тощо. А християнин, щоб бути пильним та сильним у боротьбі, мусить використовувати якусь спеціальну аскетичну практику, яка допоможе йому відкинути певні сатанинські атаки. Цього також навчає нас Ісус, говорячи до апостолів, які не змогли вигнати злого духа :’’ А щодо цього роду бісів, то його виганяють лише молитвою і постом’’. Ось засоби, завдяки яким можна одержати перемогу в сутичках із сатаною.

Апостол доповнює учительську лінію оборони :’’ Не дозволь бути переможеним злом, але ставай щоразу кращим. Перемагай зло добром’’.

Отже, усвідомлюючи сучасні труднощі, в яких нині перебувають душі,Церква, світ, стараймося надавати глибшого значення й дієвості звичайному проханню з нашої головної молитви :’’Отче наш, визволи нас від лукавого ! ’’ А для того пригодиться наше апостольське благословення.

Сила молитви долає недугу

Молитва – це порив душі до Бога, до нашого Небесного Отця. Коли сили душі виснажуються в боротьбі з видимими й невидимими ворогами, коли нас огортає втома й огида до самих себе від життя у грісі, тоді в серці народжується спрага Господа, яку там поетично і правдиво описав цар Давид:’’Як лань прагне до водних потоків, так душа моя прагне до Тебе, Боже ’’ (Пс.42:2).

Але не завжди душа є настільки гаряча в любові, щоб залишивши усе земне, розпочати діалог з Богом. Коли серце холодне й закрите, тоді треба брати до рук молитовник і йти слідом тих, хто любив Господа більше, ніж ми.

Варто поступово вивчати ранкові й вечірні молитви напамять. При читанні молитов дуже важливо є промовляти їх у покорі, осмислюючи сказане, щоб молитва йшла від серця й розуму, з гарячим почуттям.

’’Ти ж, коли молишся, увійди у свою кімнату, зачини за собою двері й молись Отцеві твоєму, що перебуває в тайні, а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі. А коли молитесь, не говоріть зайвого, як ті погани; гадають бо, що за своєю велемовністю будуть вислухані ’’ (Мт.6:6-8), - говорить Христос.

Господь показує нам умови успішної молитви: перша – це зовнішнє усамітнення в окремій кімнаті, друга – це таємні дари або жертви, з якими ми приходимо до Бога. Серед цих дарів повинні бути самозреченість, завдяки якій ми залишимо усі свої турботи, усі помисли про земні діла; при самозреченості може знайти собі місце довір’я й любов до Господа, щире каяття, примиреність із ближніми й відданість Божій волі. Від цих дарів залежить сила нашої молитви й Божа милість за неї.

Нерідко на молитві сторонні думки й картини так заполонюють розум, що молитва читається одними вустами. Досвідчені духовні вчителі радять у таких випадках повернутись до тих слів молитви, на яких відключилась увага, і знову повторити все спочатку. Якщо ж і це не допомагає – моліться без молитовника своїми словами, доки не зігріється серце і не заспокояться думки.

Для розвитку молитовних почуттів варто перечитувати й передумувати молитви, що входять у ваше молитовне правило, щоб знати, які почуття мають бути збудженні на молитві.

Святий Іван Золотоустий говорив, що наша душа без молитовного звернення до Бога мертва й бездиханна. Духовне життя не знає пустоти. Наскільки ми віддаляємося від Бога, настільки ж підпадаємо від владу сил пітьми. Хто не хоче бути храмом Духа Святого поступово перетворюється на капище злого духа.

Щоб не стати рабом злих духів, треба щоденно молитися, у неділю і свята брати участь у богослужіннях, а якщо є можливість, то й частіше, жити в таїнствах Церкви, у мирі з Богом і ближніми.

Унікальною за силою вислову релігійних почуттів до Господа є книга псалмів - ’Псалтир’’. З неї можна вибрати близькі серцю псалми і вивчити напамять. Проти злих духів добре читати 91(90),121(120),123(122) псалми, а також молитву до Животворящого Хреста.

Гадаю, не один читач цієї книжки сподівається знайти у ній молитви, що обережуть його від злого духа. Для таких молитов людина повинна мати покаянний дух, душу, готову сприймати слова молитви як свої. Бо молитва – це не тільки слова – вони лише її блідо виражають; молитва є станом спраглого за Господом серця, душі, яка здатна жертвувати собою і довірятись Богові. А до цього, на жаль, дозрів не кожний охрещений.

Пам’ятаймо, що кожна щоденна молитва як і будь - яка інша, коли вона вимовляється в дусі покаяння і довір’я до Бога, пошуку Його волі та згоди з нею є надійним захистом від диявола.

Ісус говорив багатьом оздоровленим :’’Іди, віра твоя спасла тебе’’(Мк.10:52), ’Все, чого проситимете в молитві з вірою, одержите’’(Мт.21:22). А де Ісус не міг сотворити чуда, пояснював це невірством людей. Отже, нехай буде вам дано за вірою вашою.

Рідкісні молитви із блокнота старця Антонія про захист і зцілення духовно недужих

Молитва затримання

Зі збірника молитов старця Пансофія Афонського,1848 р.

Сила цієї молитви утаєна від слуху й

зору людського, в тайнодії її

Як неплідну смоковицю, не застань мене, Спасе, грішним, але на многії літа очікуванням мене обдаруй, напоюючи душу сльозами покаяння, щоб плід приніс Тобі, Многомилостивий.

Покаянна стихира на стиховні, глас 7.

Милосердний Господи ! Ти колись устами слуг Твоїх Мойсея, Ісуса Навина, затримував цілий день рух сонця й місяця, поки народ Ізраїльський мстив ворогам своїм.