«Consumor aliis inserviendo»
«Світячи іншим – згораю сам»

"Не гамірливі столиці є вирішальними
осередками в історії світу і святості,
а тихі місцини молитов людей.
Там де моляться, там і вирішується не
тільки наша доля після смерті,
але також і хід подій
у цьому світі"

Папа Іван Павло ІІ

Сила молитви долає недугу

СИЛА МОЛИТВИ ДОЛАЄ НЕДУГУ

По вірі вашій буде вам

Ні одного слова без думки

Ні однієї думки без відчуття

Ні одного відчуття без образу

Ні одного образу без емоційного (духовного) відчуття


 

Молитва – це порив душі до Бога, до нашого Небесного Отця. Коли сили душі виснажуються в боротьбі з видимими й невидимими ворогами, коли нас огортає втома й огида до самих себе від життя у грісі, тоді в серці народжується спрага Господа, яку там поетично і правдиво описав цар Давид:’’Як лань прагне до водних потоків, так душа моя прагне до Тебе, Боже ’’ (Пс.42:2).

Але не завжди душа є настільки гаряча в любові, щоб залишивши усе земне, розпочати діалог з Богом. Коли серце холодне й закрите, тоді треба брати до рук молитовник і йти слідом тих, хто любив Господа більше, ніж ми.

При читанні молитов дуже важливо є промовляти їх у покорі, осмислюючи сказане, щоб молитва йшла від серця й розуму, з гарячим почуттям.

’’Ти ж, коли молишся, увійди у свою кімнату, зачини за собою двері й молись Отцеві твоєму, що перебуває в тайні, а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі. А коли молитесь, не говоріть зайвого, як ті погани; гадають бо, що за своєю велемовністю будуть вислухані ’’ (Мт.6:6-8), - говорить Христос.

Господь показує нам умови успішної молитви: перша – це зовнішнє усамітнення в окремій кімнаті, друга – це таємні дари або жертви, з якими ми приходимо до Бога. Серед цих дарів повинні бути самозреченість, завдяки якій ми залишимо усі свої турботи, усі помисли про земні діла; при самозреченості може знайти собі місце довір’я й любов до Господа, щире каяття, примиреність із ближніми й відданість Божій волі. Від цих дарів залежить сила нашої молитви й Божа милість за неї.

Нерідко на молитві сторонні думки й картини так заполонюють розум, що молитва читається одними вустами. Досвідчені духовні вчителі радять у таких випадках повернутись до тих слів молитви, на яких відключилась увага, і знову повторити все спочатку. Якщо ж і це не допомагає – моліться без молитовника своїми словами, доки не зігріється серце і не заспокояться думки.

Для розвитку молитовних почуттів варто перечитувати й передумувати молитви, що входять у ваше молитовне правило, щоб знати, які почуття мають бути збудженні на молитві.

Святий Іван Золотоустий говорив, що наша душа без молитовного звернення до Бога мертва й бездиханна. Духовне життя не знає пустоти. Наскільки ми віддаляємося від Бога, настільки ж підпадаємо від владу сил пітьми. Хто не хоче бути храмом Духа Святого поступово перетворюється на капище злого духа.

Щоб не стати рабом злих духів, треба щоденно молитися, у неділю і свята брати участь у богослужіннях, а якщо є можливість, то й частіше, жити в таїнствах Церкви, у мирі з Богом і ближніми.

Для молитов людина повинна мати покаянний дух, душу, готову сприймати слова молитви як свої. Бо молитва – це не тільки слова – вони лише її блідо виражають; молитва є станом спраглого за Господом серця, душі, яка здатна жертвувати собою і довірятись Богові. А до цього, на жаль, дозрів не кожний охрещений.

Пам’ятаймо, що кожна щоденна молитва як і будь - яка інша, коли вона вимовляється в дусі покаяння і довір’я до Бога, пошуку Його волі та згоди з нею є надійним захистом від недуги.

Божі заповіді виявляють нашу проблему, Божа благодать її вирішує. Наш діагноз – гріх, наше зцілення – Христос.

Воїни Христові краще за все воюють на колінах.

Ісус говорив багатьом оздоровленим :’’Іди, віра твоя спасла тебе’’(Мк.10:52), ’Все, чого проситимете в молитві з вірою, одержите’’(Мт.21:22). А де Ісус не міг сотворити чуда, пояснював це невірством людей. Отже, нехай буде вам дано за вірою вашою.