«Consumor aliis inserviendo»
«Світячи іншим – згораю сам»

"Не гамірливі столиці є вирішальними
осередками в історії світу і святості,
а тихі місцини молитов людей.
Там де моляться, там і вирішується не
тільки наша доля після смерті,
але також і хід подій
у цьому світі"

Папа Іван Павло ІІ

Гордість – генеральний штаб пристрастей

“Боротьба з пристрастями — це постійне солодке мучеництво за дотримання заповідей заради любові до Христа”

“Гордий відділений від Бога, тому що гординя — поганий провідник, ізолятор, що не пропускає Благодать Божу і віддаляє нас від Бога”

Я заздрісна, злопам’ятна, осуджую, гніваюсь...

— Заздрість, осуд, гнів, злопам’ятність й т.д. походять від гордості. Гордість — це, так би мовити, генеральний штаб всіх пристрастей. Вражаючи гординю, ти вражаєш усі пристрасті, і в серце твоє приходять смиренність і любов. Тому, думаю, достатньо зосередитися на гордості, розвернути проти неї фронт. Зосередити весь вогонь на цитаделі гордині, що відокремлює нас від Бога. Ворог, коли хоче захопити державу, головного удару завдає по столиці. Якщо вдасться захопити столицю, вважай — захопив усю державу.  

Кому близький гордовитий?

— Тому, хто за цими стінами, дияволу... Хоча диявола перемогти легше, ніж гордого, — для цього достатньо смиритися; а пихатого, навіть якщо смиришся перед ним і попросиш прощення, однаково не зможеш зм’якшити. Він скаже тобі: “Ти прикидаєшся!”

У кого більше смиренності, у того багатший духовний зміст. Гордий не має внутрішнього змісту. Він, як незріле колосся, стоїть прямо, а дозрілий схиляє голову вниз. Затьмарена гординею людина не тільки внутрішньо неспокійна, але й зовні стривожена і гамірлива. Всі її справи, як повітряна кулька: диявол її спершу надуває, а потім проколює, і кулька зі шумом лопає.

Гординя — ганебна й страшна річ, адже вона Ангелів перетворила на демонів! Вона нас вигнала з Раю на землю, а тепер із землі намагається відправити в пекло. 

Я не відчуваю гордості, коли горджуся чимось конкретним.

 — Значить, у тобі є гордість взагалі. Диявол часто представляє речі замасковано, і людина не розуміє, коли чинить з гордливістю. Але якщо вона буде уважною до себе, то зрозуміє, коли діє з гордливістю. Вона може не відчувати всієї гордині, що є у ній, але хоча б частину її вона відчуває, може розпізнати, якщо відчує почуття егоїстичної задоволеності й переваги над іншими.

— А якщо людина зовсім не розуміє, що у ній є гординя, що тоді відбувається?

— Тоді починають діяти духовні закони. Людина гордиться, падає й смиряється. Знову гордиться, знову падає й знову смиряється. І так триває ціле життя: гординя — смиренність, гординя — смиренність. Така смиренність не є чеснотою. Це результат дії духовних законів. Людина смиряється, сама того не бажаючи й не роблячи для себе ніяких висновків. Це стан застою, людині просто дається можливість зрозуміти, що в ній щось не так. Наприклад, говориш сестрі: “Ця ікона тобі вдалася”. Якщо вона загордиться, то наступного разу, коли потрібно буде написати іншу ікону, подумає: “Цю ікону я намалюю краще, щоб Старець знову мене похвалив”. І тоді замість ікони в неї виходить карикатура. Я її виправляю, а вона знову говорить собі: «Цього разу зроблю саме так, як мені сказав Старець, і він мене похвалить», і знову виходить карикатура.

— А може їй самій власна ікона здаватися гарною?

– Звичайно, може. Їй самій її мазанина може здаватися шедевром, вона прийде й буде з радістю говорити мені: “Як тепер ? Гарна вийшла ікона?” Я їй поясню, що її робота — мазанина, тоді зрозуміє.

— А якщо не зрозуміє?

— Якщо не зрозуміє, значить, гордість задерев’яніла, і вона буде допускатися тих самих помилок. Що б ти не говорив, буде наполягати на своєму.

— А якщо я розумом відчуваю гординю, а серце залишається глухим?

— З цього і почнемо, і поступово прийде зцілення. Лікар спочатку ставить діагноз, а вже потім приступає до лікування.

— Це добре, коли при виконанні моїх чернечих обов’язків зустрічаються невеликі труднощі — я відчуваю від цього користь. Може, у цьому теж є гординя?

— Якщо людина неуважна, вона може гордитися, лежачи в ліжку й нічого не роблячи. Поїзд може полетіти під укіс і праворуч, і ліворуч. Диявол нас вловлює і з того, і з іншого боку. Дехто мене запитує: “На що мені звернути увагу, щоб не впадати в гординю?” Це однаково ніби запитувати: “Де я можу впасти — тут чи там?” І тут можеш впасти, і там, і з правого боку, і з лівого, і зі сходів можеш впасти, і зі стільця, і з лавки. У будь-який момент і за будь-яких обставинах потрібна увага, тому що гординя проникає скрізь.

— А може людина високо нестися, нічого не маючи?

— Іноді така людина може гордитися більше за інших. Коли я жив у монастирі Стоміон в Епірі, то дізнався там про одного старого пастуха. Він не мав сім’ї і переходив з місця на місце. Зрештою, йому дав притулок інший пастух, оселивши в хатині, де зберігав гілки для своїх кіз. Він не дозволяв тому старому запалювати вогонь, щоб не зайнялися гілки. Так і жив цей старий у холодній хатині, спав у куті на двох дошках, на які клав старий матрац. Почувши про нього, я пішов його відвідати. Він мав дуже поганий вигляд. Я запитав якусь бідну жінку, яку вона хоче плату, щоб вимити його. “Нічого, тільки мило дай”, — відповіла вона. Іншого разу відвідав його, коли той обідав. Закінчивши їсти, він подивився на мене, перевернув тарілку догори дном і гордо заявив: “Я роблю так кожного разу, отче! Бо тут собаки, коти”. Перевернути тарілку догори дном, щоб її не облизували собаки й коти, він вважав досягненням. Начебто в космосі політав. Ось гординя! Жив незрозуміло як, а гордився!

— Що потрібно робити, коли до нас приходять горді помисли?

— Як інші люди сміються, коли бачать у нас гордість, так і ми повинні глузувати з помислів гордині.

— А смиренній людині приходять горді помисли?

— Приходять, але вона сміється над ними, тому що знає, хто вона є насправді.

— Я десь читала, що горді помисли треба відганяти відразу, як і непотребні.

— Непотребний помисел розпізнається відразу, а щоб розпізнати помисел гордині, потрібно трезвіння. Наприклад, якщо під час молитви в розумі з’явиться непотребний помисел, ти його розпізнаєш і відразу відженеш: “Ану, геть звідси”. Але якщо в церкві тобі прийде помисел, що ти добре прочитала Псалтир, то потрібне трезвіння, щоб його розпізнати й відігнати.

— Але ж у більшості випадків помисел гордині з’являється миттєво. Як встигнути привести на розум смиренний помисел?

— Готуватися потрібно заздалегідь. “Поспішав я і не барився”, — говорить пророк Давид. Помисли гордині приходять блискавично — це старий викрутас диявола. А ти застосуй інший виверт — постійно плекай смиренні помисли, щоб випередити його.

Тільки смиренні помисли приносять смиренність, і тільки зі смиренністю відходить гордість. Якийсь проповідник розповідав мені, що одного разу приготував дуже гарну проповідь. Піднявся на амвон і почав говорити, говорив дуже красиво. В один момент у нього в голові промайнув гордий помисел, і він збився. Вибухнув плачем і зійшов з амвону зганьблений. Потім він довго не міг виголошувати проповіді — зробився непридатним. Я йому сказав: “Це з тобою трапилося через гордість. Ти загордився, і тому Благодать Божа відійшла. Тепер зі смиренністю почни все спочатку. Коли настане час піднятися на амвон, говори собі: «Якщо я зіб’юся, значить мені для користі духовної потрібно знову стати посміховищем». І якщо раптом знову почнеш плакати, то люди будуть думати, що ти плачеш від розчулення, і не спокусяться, а дістануть користь. Тому не бійся”. І, справді, він повернувся до свого заняття й став зі смиренністю промовляти проповіді, завжди готовий до приниження.