про молитву частина 1

ПРО МОЛИТВУ

Хоч недовіра до себе, уповання на Бога і перебування в подвигах вкрай необхідні в нашій духовній боротьбі, як уже було сказано, однак ще більше необхідна молитва – наша четверта зброя в цій боротьбі, тому що нею стягаються і набирають сили й три перші інструменти, як і всяке інше благо. Молитва – засіб для притягнення і долоня для прийняття всіх благодатей, яке щедро виливає на нас невичерпне джерело безмежної до нас Божої благости та любові. У духовній боротьбі ти вкладаєш нею свій бойовий меч у Божу правицю, щоб Він поборював за тебе твоїх ворогів і перемагав їх. Однак, аби молитва в цьому ділі виявляла в собі вся свою силу, треба, щоб вона була в тобі постійно, як природний навик твого духа, і була захищена й натхненна такими настроями :

1. Треба завжди мати живе прагнення у всякому ділі служити єдиному Богові, і служити так, як це Йому вгодно.

2. Потрібно мати живу та теплу віру, що Бог через свою велику милість і через багатство щедрот своїх сам бажає і готовий подати тобі все, що потрібно для твого служіння Йому, й усяке благо, яке потрібне тобі. Така віра й таке уповання стане посудиною в тобі, яку виповнить безмежне Боже милосердя скарбами своїх благода­тей. І чим більша та ширша буде в тебе ця посудина, тим з щедрі­шими дарами буде кожен раз вертатися в твоє нутро твоя молитва. І хіба можна подумати, щоб Бог Вседержитель, в якому немає пере­міни, що заповідав молитися до Нього й обіцяв подавати нам блага, про які ми просимо, відмовився зробити нас їх причасниками, коли ми з щирою і терпеливою молитвою просимо їх у Нього, і не дарував би нам свого Духа? Чи не Він сказав: "...оскільки більш Отець небесний, дасть Святого Духа тим, що у Нього просять" (Лк.11,13)? І чи не Він обіцяв: «І все, чого проситимете в молитві з вірою, одержите» (Мт. 21,22)?

3. Потрібно приступати до молитви з таким настроєм, щоб тобі бажалося лишень божественної волі, а не своєї, як у самому про­щенні, так і в отриманні прошеного, а саме — щоб був ти спону­каний до молитви, тому що цього хоче Бог, щоб був почутий, як цього також хоче Він. Одним словом, нехай буде в тебе в умі та в серці те, щоб цілковито об'єднувати свою волю з волею Божою, і їй у всьому коритися, зовсім не бажаючи Божу волю схиляти на свою. А чому? Тому що твоя воля, завжди розчинена з самолюбством, дуже часто грішить і не знає того, чого треба бажати. Воля ж Господня завжди блага, премудра, всеправедна, благотворна й ніколи погрішити не може. Отож, оскільки вона є невідкладним законом для всього існуючого, так повинна бути правилом для волі всіх розумних творінь і царицею їх бажань, яку вони повинні покірно у всьому наслідувати.

4. Ти повинен приступати до молитви прикрашений ділами, відповідними до твого прохання, і після молитви найбільше трудитись над тим, щоб стати гідним прийняти благодать і чесноту, про які ти просив. Якщо хто в молитві буде просити Бога про яку-небудь чесноту, а сам тим часом віддається недбайливості, не вживаючи жодних засобів для здобуття цієї чесноти й не чинячи жодних діл і подвигів для цього; то, направду, такий радше спокушає Бога, а не молиться. Тому божественний Яків сказав, що «ревна молитва праведника має велику силу» (Як. 5,16).

5. У своїй молитві тобі треба з'єднати ті чотири дії, про які пише Св. Василій Великий: спочатку прослав Бога, потім подякуй Йому за благодіяння, які виявлені тобі, дальше сповідуй Йому свої гріхи й переступлення Його заповідей, і тоді - проси в Нього те що найбільше потрібне в ділі твого спасіння.

6. Щоб молитва твоя мала силу перед Богом і притягнула до тебе Його благовоління, окрилюй її і прикрашуй безсумнівною ві­рою не тільки в безмірність Божої щедроти та в незмінність обіцян­ки Його завжди почути нас, коли взиваємо до Нього, ще поки закінчиться молитва наша (Іс. 58,9), але найбільше в силу воплоченого за нас Господа нашого Ісуса Христа, який заради нас при­йняв хресну смерть, воскрес, вознісся на небо й сидить праворуч Отця, де і заступається за нас. "Він власного Сина свого не пощадив, а видав Його за всіх нас, — як же, разом із Ним не подарує нам усього ?" (Рим. 8,32).

Щоб бути почутим, проси також про заступництво Пресвятої Богородиці і Приснодіви Марії, яка день і ніч за нас молиться, і заступництво всіх святих, архангелів і ангелів, апостолів і пророків, отців та вчителів, мучеників і мучениць, преподобних отців і мате­рів, ангела твого хоронителя й святого, якого ім'я ти носиш, і якому посвячена церква, в якій ти хрестився та завжди молишся. Посилаючи перед молитвою ці прохання, ти пошлеш наперед своє смирення, від якого немає нічого приємнішого Богові, і який ні на кого так милостиво не погляне, як на «тихого й смиренного». «Сер­цем сокрушенним і смиренним Бог не погордить» (Пс. 51,19)

7. Ти маєш завжди невтомно молитися, як заповідає апостол: "...будьте в молитві витривалі й чувайте на ній в подяці" (Кол. 4,2). Бо смиренне терпіння, невтомність і невідступність в молінні пере­магає непереможного Бога й схиляє Його на милість. Слухай, що каже св. Йоан Золотоустий: «Велике є благо молитва, якщо з належним настроєм твориться, і якщо ми навчимо себе, коли отримуємо те, про що просимо, і коли не отримуємо його, дякувати Богові. Бо Він, і коли дає, і коли не дає, це та інше творить на благо нам, так що і коли отримаєш те, що просив, ти очевидно отримав його, і коли не отримаєш, - отримав, тому що не одержав напевно не корисного для тебе, - не отримати не корисне - є спо-добитися корисного. Отже, чи отримаєш ти чи не отримаєш те, про що просиш, дякуй Богові, віруючи, що якщо б не було для нас корисніше не отримати того, про що просимо, то Бог завжди би по дав нам його».

ЩО ТАКЕ УМОВА, АБО ВНУТРІШНЯ, МОЛИТВА, ТА ЯКИХ ВИДІВ ВОНА БУВАЄ

Умова, або внутрішня, молитва є тоді, коли той, хто молиться, зібравши ум внутрі серця, звідти не голосним, але безмовним сло­вом шле Богові свою молитву, славословлячи Його й дякуючи, сокрушено сповідаючи перед Ним свої гріхи та просячи в Нього потрібних для себе духовних і тілесних благ. Не словом тільки треба молитися, але й умом, і не тільки умом, але й серцем, нехай ясно бачить і розуміє ум, що виражається словом, і серце нехай відчуває. що думає при цьому ум. Все це разом і є справжня молитва, і якщо немає у твоїй молитві чого-небудь із цього, то вона є або недоско­нала, або зовсім не є молитвою.

Ти напевно чув такі слова: словесна молитва, мислена молит­ва, молитва в серці; чув при цьому, може, й роздуми про кожну з них. Але чому відбувається таке розкладання молитви на частини? Тому що через нашу необачність іноді буває, що часом язик вимов­ляє святі слова молитви, а серце не відкликається на них почуттям. У першому випадку молитва буває тільки словесна, й зовсім не є молитвою, в другому — зі словесною з'єднується і молитва мислена, але й це є молитва недосконала, неповна. Повною та справж­ньою молитва є тоді, коли з молитовним словом та молитовною думкою з'єднується й молитовне почуття.

Буває, за Божою благодаттю, і одна молитва в серці. Це є ду­ховна молитва, якою рухає в серці Святий Дух. Той, хто молиться, усвідомлює її, але не творить, бо вона сама в ньому твориться. Така молитва є здобутком досконалих. Загальнодоступною є молитвою, яка вимагається від усіх, є така молитва, під час якої з молитовним словом завжди поєднані і думка й почуття.

Буває ще молитва, яку називають стоянням перед Богом, коли той, хто молиться, весь зосередившись в серці, мислено споглядає Бога перед собою і в собі з відповідними при цьому почуттями, — то страху Божого і благоговійністю зачарування Його величчю, то віри й уповання, то любові та відданості Його волі, то сокрушення і готовності на всякі жертви. Такий стан приходить тоді, коли хтось під час звичайної молитви вглибиться словом, умом і серцем у ті слова, які говорить. Хто довго і як слід молиться, то у нього такі стани будуть частіше повторюватися, і врешті такий стан може осягнути на постійно. Тоді це називається ходінням перед Богом, і є безнастанною молитвою. В такому стані перебував святий Давид, який свідчить про себе: «Господь — передо мною завжди; тому, що Він у мене по правиці, не захитаюсь» (Пс. 15,8).

Найбільше ж молись серцем. Молитва, яка виходить з серця, як стріла блискавки миттєво проходить небеса й стає перед престолом всемилостивого Бога. І Бог найбільше її слухає і до неї прихиляється. Такою молитвою помолився Мойсей перед Червоним морем і відразу почув голос Божий: «Чого голосиш до Мене?» (Вих. 14,15) — і прийняв силу від Бога визволити свій народ від біди, яка йому загрожувала.