«Consumor aliis inserviendo»
«Світячи іншим – згораю сам»

"Не гамірливі столиці є вирішальними
осередками в історії світу і святості,
а тихі місцини молитов людей.
Там де моляться, там і вирішується не
тільки наша доля після смерті,
але також і хід подій
у цьому світі"

Папа Іван Павло ІІ

Святий Піо з П’єтрельчіни, пресвітер

Римо-катол.: 23 вересня (обов’язковий спомин)

Є святі, про яких розповідати важко, бо майже немає інформації. Є святі, про яких розповідати важко, бо про них і так «усі все знають». Як про блаженних Матір Терезу, Йоана Павла ІІ або святого Отця Піо (1887-1968).

Франческо Форджоне народився в П’єтрельчіні. Об’явлення Ісуса мав з дитинства (перше – у п’ятирічному віці). До капуцинів вступив у 16 років, отримавши ім’я Піо. Священиком став 1910 року. Був узятий до війська на загальних підставах, але комісований за станом здоров’я, оселився у Сан-Джованні-Ротондо у липні 1916-го і не полишав цього місця до смерті.

20 вересня 1918 року під час молитви перед Розп’яттям отримав стигмати на руках, ногах і боці; носив ці рани на своєму тілі півстоліття. Якби не стигмати, він не був би такий всесвітньо відомий, але святим його проголосили не з огляду на знаки Ран Христових, а за те, що був вірний волі Божій. Просто в його випадку це було очевидне і пов’язане з таким виразним знаком, як стигмати.

Падре Піо мав багато харизм (дарів): відомі його білокація – перебування одночасно у двох місцях; чудесний запах як знак його присутності; численні зцілення за його молитвою, екстази, видіння Матері Божої та свого ангела-хранителя тощо. До нього прибувало щораз то більше людей (ХХ століття мобільніше за всі попередні, разом узяті), але при цьому головним заняттям і «зусиллям» його життя залишалася молитва: тривале підготування перед св.Месою, сама Євхаристія, і довга подяка по її звершенні. Про себе Падре Піо казав: «Я – священик, який молиться». Євхаристія для нього була не просто найважливішою молитвою. Він, отримавши стигмати, тим самим отримав участь у стражданнях Христа. А оскільки кожна Меса є Хресною Жертвою, то Падре Піо це щоразу відчував на собі. Цей священик ніколи не міг би засумніватися, чи присутнє Тіло і Кров у Євхаристії…

Допомагати людям означає лікувати душу й тіло. «Дім полегшення страждань» – лікарня, в якій люди дізнавали і медичної допомоги, і зцілень – постала 1956 року. Падре Піо відійшов до Бога, а лікарня діє. Сан-Джованні-Ротондо з маленького села стало всесвітньо знаним місцем. Як Арс у Франції. Як колись – маленький Назарет. Бог засоромлює велике, обираючи мале для здійснення своїх задумів.

Інформаційний процес Падре Піо розпочався 1983 року, закінчився 1990-го. Через наступні сім років було проголошено декрет про героїчність чеснот цього Слуги Божого, ще за рік – декрет, який підтверджував чуда за його заступництвом. Падре Піо беатифікований 1999 року і канонізований 2002-го.

П’ятдесят років носити на тілі рани Христа і співпереживати Його болі – це не просто винятковий дар. Минуле ХХ століття знає не одного стигматика Піо, як і не одне страхітливе нищення людей людьми. Можливо, це теж «слово» Бога до нас, у певному розумінні. Людство не страждає саме, самотнє, в безглуздості мук без Бога: Бог страждає з кожним і всіма, і показує це тим, хто відкривається на цю Його особливу волю. Падре Піо і Сестра Фаустина, Джемма Галгані і Тереза Нейман, Адрієн фон Шпайр і Марта Робен, Марія Йосифа Менендес, Александріна Марія да Коста, Ванда Бонішевська… Чим далі люди відходять від Бога, тим виразніше Він показує, що Він є. І хто живе так, немовби Бога немає, нехай не звинувачує того ж таки Бога за свою лиху долю.

Отець Піо заснував «групи молитви», які поширилися світом. Про нього написано численні книжки та створено безліч сайтів різними мовами. Падре Піо залишається «сучасним святим».

ело: CREDO

Є святі, про яких розповідати важко, бо майже немає інформації. Є святі, про яких розповідати важко, бо про них і так «усі все знають». Як про блаженних Матір Терезу, Йоана Павла ІІ або святого Отця Піо (1887-1968).

Франческо Форджоне народився в П’єтрельчіні. Об’явлення Ісуса мав з дитинства (перше – у п’ятирічному віці). До капуцинів вступив у 16 років, отримавши ім’я Піо. Священиком став 1910 року. Був узятий до війська на загальних підставах, але комісований за станом здоров’я, оселився у Сан-Джованні-Ротондо у липні 1916-го і не полишав цього місця до смерті.

20 вересня 1918 року під час молитви перед Розп’яттям отримав стигмати на руках, ногах і боці; носив ці рани на своєму тілі півстоліття. Якби не стигмати, він не був би такий всесвітньо відомий, але святим його проголосили не з огляду на знаки Ран Христових, а за те, що був вірний волі Божій. Просто в його випадку це було очевидне і пов’язане з таким виразним знаком, як стигмати.

Падре Піо мав багато харизм (дарів): відомі його білокація – перебування одночасно у двох місцях; чудесний запах як знак його присутності; численні зцілення за його молитвою, екстази, видіння Матері Божої та свого ангела-хранителя тощо. До нього прибувало щораз то більше людей (ХХ століття мобільніше за всі попередні, разом узяті), але при цьому головним заняттям і «зусиллям» його життя залишалася молитва: тривале підготування перед св.Месою, сама Євхаристія, і довга подяка по її звершенні. Про себе Падре Піо казав: «Я – священик, який молиться». Євхаристія для нього була не просто найважливішою молитвою. Він, отримавши стигмати, тим самим отримав участь у стражданнях Христа. А оскільки кожна Меса є Хресною Жертвою, то Падре Піо це щоразу відчував на собі. Цей священик ніколи не міг би засумніватися, чи присутнє Тіло і Кров у Євхаристії…



Джерело: CREDO